Війна – це важке випробування для всього народу. Проте, най вразливішими у цей час виявляються діти. Їхнє дитинство безповоротно втікає, назмінуйому приходять буденні клопоти, переживання. Тендітні дитячі душі війна стискає сталевими лещатами, глибоко ранячи їх. Проте ці діти, наділені неабиякою мужністю, добротою та неймовірним вогником в оченятах.
На сторінках газет неодноразово згадувалися герої-бійці, герої-волонтери неоголошеної війни. Але мало хто згадує їхніх дітей, хіба вони не герої? Хіба вони не гідні нашої шани та поваги за обкрадене війною дитинство? Анастасія Безушко – учениця 1-Б класу,Володимирецького районного колегіуму, на запитання «Де твоя мама?» з болем і гордістю відповідає: «Моя мама на війні». Її мама попри страх і втому допомагає нашим землякам на Сході. Ось уже більше трьох років ця жінка, яку вдома чекає чоловік і донька, безстрашно долає незліченні кілометри, щоб хоч чимось допомогти сторожам державного спокою.
Анастасія з дитячим трепетом зізнається: «Я люблю свою маму. І дуже за нею сумую. Не хотіла розлучатися, відпускати її, телефоную кожного дня, запитуючи, коли вона повернеться. Але розумію, що мама повинна допомагати людям, привозити їм теплі речі, продукти. Це її благородна мета. Тільки тоді їй стає легко і добре на душі. Я горджуся своєю мамою! Хоча б на крихту хочу бути схожа на неї.»
Ось такі вони діти-герої, не привертають до себе зайвої уваги, не вимагають нагород, а терпляче чекають теплі мамині обійми…
скачать dle 10.4фильмы бесплатно
